Все

Визначення поняття «комунікативність»

Перш за все слід зазначити, що «комунікативність» слід розглядати в якості категорії методики як науки. Категорія «комунікативності» повинна бути всіх основних сторін навчання»

Якщо зробити спробу в загальних рисах визначити комунікативність, то можна сказати, що вона полягає в схожості процесу навчання з процесом комунікації. Однак в такому випадку може здатися, що «найкомунікативнішим» є пресловутий «натуральний метод». Але це не так «натуральний метод» не виключається як один із можливих шляхів засвоєння, підкреслюємо засвоєні а не навчання, і не більше.

Комунікативний метод базується на тому, що процес навчання є моделлю процесу комунікації, Як і кожна модель, процес навчання в якихось аспектах апроксимований в порівнянні з реальним процесом комунікації, але за своїми основними параметрами (по крайній мірі за принципово вважливими) він адекватний йому. Як буде доведено, ця адекватність необхідна. У зв’язку з цим потрібно з’ясувати, по-перше, які параметри слід вибрати для їхнього модельного втілення і, по-друге, який характер потрібної моделі (процесу навчання як моделі).

Вибір параметрів, які слід змоделювати, не простий, а саме:

1) діяльнісний характер мовної поведінки тих, хто спілкується, і який слід відтворювати в:

а) комунікативній поведінці вчителя як учасника процесу спілкування і навчання;

б) комунікативній (мотивованій, активній) поведінці учня як суб’єкта спілкування і навчання;

2) предметність процесу комунікації, яка повинна бути змодельована обмеженим, але точним набором предметів обговорення («тем», проблем, подій і т.д.);

3) ситуації спілкування, які моделюються як найтиповіші варіанти взаємовідносин тих, хто спілкується;

4) мовні засоби, що забезпечують процес спілкування (навчання) в даних ситуаціях.

В даних параметрах взято до уваги всі основні властивості комунікації: діяльнісний характер, цілеспрямованість і вмотивованість, ситуативна віднесеність, предметність, змістовність.

Процес навчання як модель, однак, не може обмежитися наявністю адекватних процесу комунікації параметрів, оскільки навчання як таке має володіти специфічними параметрами.

Крім вище згаданих, навчання іншомовної діяльності як система характеризується наступними параметрами: 1) наявністю і використанням спеціальних прийомів навчання; 2) необхідністю іншого співвідношення і взаємовідношення усвідомлення і тренування (інструкцій і мовних дій); 3) спеціальної цілеспрямованої організації всього процесу.

Якщо тепер повернутися до категорії «комунікативність», то можна з повним правом стверджувати, що вона має пронизувати весь навчальний процес. У такому випадку слід в загальних рисах намітити, що включає в себе комунікативність, де конкретно може застосовуватися, які наслідки витікають з її впровадження. Це дозволить визначити зміст принципів комунікативного методу, а, відповідно, і сформувати їх.


Тепер розглянемо принципи комунікативного методу:

1) комунікативність передбачає мовну спрямованість навчального процесу. А вона полягає не тільки і не стільки з тому, що переслідується мовленнєва практична мета, як в тому, що шлях до цієї мети є саме практичне користування мовою. Практична мовленнєва направленість – не лише мета, але й засіб, де і те і друге взаємопов’язані. В результаті повинні мати місце не уроки про мову, а мовою.

Таке постійне практичне використання мови допомагає здолати нелюбов більшості студентів до лінгвістичних маніпуляцій, робить навчання привабливим, бо співзвучне з кінцевою метою і тим самим забезпечує засвоєння мови як засобу спілкування.

Мовленнєва спрямованість передбачає омовленневість (оречевленность, рос.) – ступеневу міру їхньої схожості до мовлення – вправ. Вони повинні буту вправами не у проговорюванні, а в говорінні коли у мовця є визначене мовленнєве завдання по-перше, і коли ним здійснюється мовленнєвий вплив на співрозмовника, по-друге. Проблема, таким чином, зводиться до організації мовленнєвого (а не явно навчального) партнерства.

Мовне партнерство залежить в значній мірі від комунікативної поведінки вчителя.

Якщо прийняти до уваги, що лише дотримання мовленнєвої спрямованості дозволяє досягнути мовленнєвого уміння як цілі, то ми можемо її теж зачислити до закономірностей навчання мовленнєвої діяльності. Отже, ми можемо возвести цю закономірність в принцип і вважати, що першим принципом навчання говорінню як виду мовленнєвої діяльності є принцип мовленнєвої направленості.

2) По-друге, комунікативність включає в себе індивідуалізацію навчання мовленнєвої діяльності. Можна без перебільшення стверджувати, що для комунікативного методу індивідуалізація є серцевиною, двигуном, і, звідси, головним (якщо не єдиним) реальним засобом створення мотивації та активності.

При навчанні іншомовної мовленнєвої діяльності індивідуальна реакція можлива лише у тому випадку, якщо мовленнєве завдання поставлене перед учнем, буде відповідати його потребам та інтересам. Для виклику адекватної реакції потрібно враховувати особисті властивості учнів: життєвий досвід, контекст діяльності особи, сферу її зацікавлень, нахилів, емоціональної сфери, світогляду і т.п.

Такий підхід гарантує ту справжню мотивацію, про яку йшлося вище, а також справжню, внутрішню (а не зовнішню) активність учня. Зовнішня активність найчастіше виникає від так званої активізації класу, залучення учнів до участі в бесіді. При наявності внутрішньої активності не потрібно ніяких додаткових прийомів активізації, оскільки учень вирішує мовленнєвомисленнєву (речемыслительную, рос.) задачу, яка стосується його як особистості, а тому він сам охоче вступає в контакт.

До речі, засвоєння рідної мови також зумовлене лише індивідуальною, особистою зацікавленістю людини, оскільки мовлення – явище настільки індивідуальне, що навчати мови поза індивідуалізацією не можливо. Враховуючи сказане, можна вважати індивідуалізацію закономірністю навчання. Отже, ми маємо право сформулювати другий принцип навчання говорінню як виду мовленнєвої діяльності: це – принцип індивідуалізації.

3) Комунікативність передбачає, по-третє, ситуативність навчання.

Ситуативність потрібна як засіб мовної стимуляції і як умова розвитку мовного вміння, а саме таких його якостей, як перенаправленість, продуктивність.

Ситуативність здатна відтворити комунікативну реальність і тим самим збуджувати інтерес до справжнього говоріння. Слід відмітити, що комунікативність вимагає переосмислення поняття «ситуація» і, таким чином, пов’язаною з нею «ситуативності». Під «ситуацією» необхідно розуміти співвідносність висловлення із взаємовідносинами співрозмовників. Такий підхід передбачає іншу (в порівнянні з традиційною) організацію.

Лекція 3

Оптимізація навчального процесу.

Зб. «Современные направления в зарубежной методике преподавания иностранных языков» М.,1989

Т.В.Кучма

Вопросы содержания обучения устному общению в работах французских методистов (ст.44-52).

#

Добавить комментарий